Практично кожен з нас хоч раз мусив допомагати дитині з навчанням, стискаючи щелепи й стримуючи роздратування. Авторка цієї публікації два роки особисто займалась із власною донькою та сформулювала декілька правил, котрі сприяють підтримці спокою батьків і позитивних оцінок у дитини.
Ми з моєю донькою вчилися вдома у 4-му та 5-му класах. Вона прийомна, до цього моменту ніхто її не навчав. Навіть читала вона з труднощами. Доводилось багато часу проводити разом. Адже в нас тривала адаптація, довіра до мене ще не була сформована. Це було нелегко.
Але я отримала цінний досвід. Я можу поділитися тим, що варто робити тим, хто змушений вчити уроки разом з дітьми, просиджувати вечори над математикою чи українською мовою. Або тим, хто побоюється переводити дитину на домашнє навчання і говорить: «Я не впораюся. Мене завжди виводить з себе допомога з уроками» або «Я не вмію адекватно пояснювати. Коли він не може збагнути, я починаю нервувати й кричати».
Дозволити готувати домашні завдання самостійно
Деякі батьки допомагають з уроками дитині просто за звичкою або через прагнення до ідеалу. Перевірте, що станеться, якщо дати їй свободу дій. Більшість дітей трохи помучиться і впорається. Чимало першокласників здатні робити уроки самостійно з першого ж дня. Деяким потрібна допомога лише в організації (спочатку допомогти, а потім перевірити результат).
Дитині потрібна підтримка, якщо вона:
- плаче або сердиться, коли виконує домашні завдання;
- не розуміє умов завдань;
- повільніше за інших учнів засвоює теми, відстає від класу;
- очевидно, не може сконцентруватися: хоче зробити все, але заважає сама собі;
- не може переказати текст (літературний або з підручника);
- сидить над уроками годинами, до пізньої ночі, з мінімальним результатом;
- відкрито звертається до вас за допомогою.
Не виконувати домашні завдання замість неї
Часто батьки нарікають, що дитині «нічого не цікаво», вона занедбала навчання й уроки, зневірилась у всьому. У такому випадку займатися з нею марно. Спершу необхідно з’ясувати причини втрати мотивації. Залежно від обставин, вирішення можуть стосуватися різних сфер — від візиту до лікаря до зміни навчального закладу чи форми навчання. Підтримка буде ефективною лише тоді, коли є кому допомагати. Якщо головний виконавець спить, а ви носите цеглу, — це не можна назвати допомогою.
В окремих випадках проблема криється в нас самих. Якщо дитина спокійно, без зайвих проблем, навчається у власному темпі (оцінки середнього рівня), а ми силоміць намагаємося підняти її до високих результатів — можливо, варто переосмислити власні амбіції. Допомагати дитині з уроками — означає не виконувати їх за неї, а саме сприяти самостійному виконанню.
З’ясувати суть проблеми
Отже, я впевнена, що моїй дитині необхідна допомога. Їй важко дається опанування матеріалу. Вона засмучується через навчання або вже махнула на себе рукою («я нездара»), дивиться у книгу, але нічого не бачить. Я бажаю їй допомогти. Для цього мені слід шукати й знаходити підхід до її мислення — це найголовніше. Варто уважно вивчати зошити, прислухатися до помилок і намагатися зрозуміти, як мислить моя дитина. Не зіставляти її з ідеальним образом, а усвідомлювати реальність.
Наприклад, моя донька не могла осягнути задачі на рух за течією та проти течії. З’ясувалося, що вона не уявляє, що вода в річці може рухатися. Коли я пояснила, що «це як стрічка в магазині», все налагодилось. Ми уявили іграшкову машинку, яка їздить по цій стрічці в обидва боки.
Дроби ми вивчали на кавунах, які ділять хлопчики. Кавуни завжди зверху, а хлопчики — знизу. Наприклад, якщо кавун один, а хлопчиків двоє, то кожному дістанеться половина кавуна.
Методів безліч. Деякі з них описані в підручниках і методичних матеріалах, інші батьки вигадують самі, залежно від обставин. Задумайтеся про різноманітні способи сприйняття та методи, що їх полегшують: візуалізація, аудіювання, рух, ритм, малювання, декламація… Ліпити літери з глини? Розфарбовувати таблицю множення? Розповідати її як вірш, співати, стрибати, аплодувати?
У разі значних труднощів у навчанні, пошук підходу до мислення особливо корисний.
Вивчати матеріал поступово
Часто батьки розлючуються через те, що дитина не в змозі осягнути всю інформацію відразу. У такому випадку необхідно це усвідомити, поділити інформацію на частини й «згодовувати» дитині потроху.
Для цього потрібно змінити своє мислення. Нам здається, що п’ять помножити на три дорівнює три помножити на п’ять — і це очевидно. Але дитині може знадобитися багато разів порахувати клітинки в прямокутнику, намалювати ряди крапок і складати три рази по п’ять і п’ять разів по три, щоб цей факт закарбувався в її пам’яті.
Це як із маленькою дитиною. Легко визначити, чи достатньо малий шматочок їжі: дитина не виплюнула його, а почала жувати. Найчастіше «важкі» учні здатні засвоювати інформацію лише малими порціями й поступово.
Розпізнати та прийняти власні почуття
А зараз про те, що «дратує». Ось наші основні негативні емоції, пов’язані з навчанням дитини:
- сором за неї («Як так, моя — і гірша за інших!»);
- батьківське почуття вини («Я роблю щось не так…»);
- страх за майбутнє («Зникне, нічого не досягне, буде бродяжити!»).
Їх потрібно усвідомлювати й проживати у вільний час, а не під час спільного виконання домашніх завдань.
Якщо сором, страх і провина досягають критичної межі, спробуйте:
- просто пограти та поспілкуватися з дитиною в ситуації, коли її слабкі сторони не помітні;
- попросити її допомогти вам у тому, що вона вміє робити добре;
- згадати про її сильні сторони;
- розрядити обстановку — поговорити про щось приємне або нейтральне, попити чаю з печивом.
Моя донька, коли ми вчилися разом, перебувала у фазі адаптації до сім’ї й не сприймала мене як матір. Тому знімати напруження доводилося часто. Це стосується й наступного пункту.
Зрозуміти переживання дитини та допомогти їй
У дітей, яким складно дається навчання, багато непростих почуттів. Наприклад, вони можуть прикидатися нерозумними, щоб від них відчепилися. Їхня самооцінка вже дуже низька. Навчання для них — стрес. А ще мозок перегрівається та втомлюється від незвичних зусиль. І власна некмітливість дратує. І з’являється бажання плакати від розпачу.
Спробуємо побачити ці відчуття та врахувати їх, коли допомагаємо з уроками. Моя донька не любила, коли її перевіряли, навіть якщо вона все знала. Їй було страшно від самої ситуації перевірки. Тому довгий час я просила її саму придумувати питання й «перевіряти» мене. Сильні негативні емоції блокують мислення. Якщо не впоратися з гнівом і сльозами, не буде шансу розв’язати задачу.
Навчити дитину розуміти, що вона не знає
Метапізнання означає «знати, що я знаю», «розуміти, як я думаю». Інакше кажучи, тримати ключі від власного мислення. Вміти сформулювати питання, якщо чогось не зрозумів.
Потрібно вміти просити про конкретну допомогу, а не просто сидіти, дивитися в одну точку й плакати.
Щоб на запитання: «Чого ти не розумієш?» — не було відповіді «Нічого не розумію». Дитина повинна вміти сказати: «Я не розумію, як із цієї формули виводиться інша» або «Я не розумію, чому тут є апостроф, а тут його немає». Метакогнітивні навички — половина успіху в самостійному навчанні.
Щоб їх освоїти, необхідно частіше озвучувати дитині послідовність думок, якими ви разом із нею проходите. Найкраще це робити не лише під час виконання домашніх завдань, а й у будь-якій спільній діяльності, наприклад, орієнтуючись у невідомому місті або щось плануючи. Дуже важливо розуміти, як функціонує мислення.
Створити режим
Трапляється, що допомагати з уроками доводиться лише тому, що дитина не може самостійно зосередитися. Тоді наше головне завдання — встановити ритм роботи, привчити до нього дитину, а в майбутньому — навчити її самостійно підтримувати цей ритм.
Існують прості методи, які допомагають «зібрати» дитину з розсіяною увагою під час виконання домашніх завдань.
Рука на голові. Дитина просто сидить і пише, а ви мовчки тримаєте руку в неї на голові. Перед дитиною стоїть будильник, встановлений на 10 або 15 хвилин. Коли він спрацьовує, ви забираєте руку, хвалите дитину та допомагаєте їй зробити п’ятихвилинну перерву. Потім цикл повторюється.
Циклічність. Цей метод вже описаний вище — йдеться про будильник, що чергує короткі періоди роботи та відпочинку. Згодом дитина зможе самостійно регулювати свою активність. Для молодших школярів з розсіяною увагою період концентрації зазвичай не перевищує 15 хвилин, для підлітків це може бути вже півгодини, а для дорослих добре працюють цикли 45/15 (співвідношення роботи та відпочинку).
«Гіпноз». Допомагає також у випадках негативізму, впертості та заціпеніння. Ви відволікаєтесь від навчання, просите дитину стати перед вами й повторювати ваші рухи. Підніміть руку вгору. Потім іншу. Кліпніть оком. Присядьте. Вигадайте будь-які 8-10 рухів, а потім сядьте й продовжуйте пояснювати.
Мікропаузи. «Ми писали, ми старались, наші пальчики втомились». Знайомо? Такі паузи можна робити й не відриваючись від роботи. Навіщо потрібні перерви? Якщо їх не робити, вони виникають самі собою, неконтрольовано. Дитина починає відволікатися будь-коли й на будь-що. Якщо відволікатися планово й систематично, концентрація в робочі проміжки часу покращується.
Враховувати індивідуальні особливості
Найчастіше, якщо дитина не може самостійно робити уроки, у неї є проблеми з нервовою системою. Займатися уроками одразу, поки не втомилася? Після прогулянки збудиться чи заспокоїться? Після обіду буде сонливою чи навпаки — ситий шлунок до навчання байдужий? Можливо, дитина починає нормально міркувати після дев’ятої вечора, а може, краще доробити уроки рано-вранці, перед школою?
Відповіді на ці питання індивідуальні. Необхідно часто питати себе: чи продуктивно ми займаємося зараз, чи все даремно через певні обставини, не пов’язані з навчанням.
Бути адаптивними
Часто лінощі — це не протест, а самозбереження. Можливо, дитина опустила руки не тому, що не вірить у власні сили, а тому, що бачить: завдання їй не до снаги. А ми не бажаємо цього визнавати.
Можливо, насправді краще не в гімназії, а у звичайній школі, не в загальноосвітній, а в корекційній, не в державній, а в невеличкій приватній (за наявності фінансових можливостей), з репетитором або вдома.
Можливо, допоможе просто зміна вчителя, і вам потрібна не «прогресивна» та енергійна, яка швидко рухає клас уперед, а повільна та спокійна. Можливо, нам час визнати: так, наша дитина не відмінник, інтелект ніколи не буде її головною перевагою, у неї інші сильні сторони.
Але можливо, ми будемо допомагати з уроками рік, два, три, п’ять — а потім поступово дитина зможе робити це самостійно. Головне — не упустити цей момент і вчасно перейти до першого пункту цієї статті.
Наостанок
Авторка статті мала особливий досвід домашнього навчання, який, ймовірно, надавав їй більше часу та можливостей для зосередження на дитині. Для батьків, які повертаються втомленими після 8-10 годин роботи та мають, крім навчання, ще домашні турботи, реалізувати такий терплячий, творчий та емоційно залучений підхід може бути надзвичайно важко.
Якщо ви помічаєте, що труднощі дитини є тривалими, серйозними та не вирішуються вашими зусиллями протягом тривалого часу, не бійтеся звертатися за кваліфікованою допомогою до дитячого психолога, нейропсихолога або корекційного педагога.
Джерело: ukr.media