У час Голодомору 1932-1933 років Полтава була осередком, де активно розвивалася індустрія: функціонували фабрики, базари та університети. Однак, поряд із продовольчими наборами та їдальнями для студентів і працівників, дослідники історії зафіксували інформацію про померлих селян на вулицях, намагання дістатися до міста та засвідчені випадки канібалізму.
Про це Суспільному напередодні дня вшанування пам’яті жертв Голодомору повідомив місцевий дослідник Леонід Булава.
Яким було життя полтавців у часи Голодомору
У 1932–1933 роках Полтава стала місцем порятунку для тих, хто рятувався від голоду в селах. Кількість жителів зросла більше, ніж вдвічі — до 130 тисяч. Місто продовжувало бути значущим осередком індустріалізації, тому влада направляла сюди ресурси: діяли заводи, будівництва, відкривалися університети.
«Існували продовольчі набори, були купони на хліб. Не дуже багато: 400 грамів на день для працюючої людини, 200 грамів — для непрацюючої. Це рівень виживання. У декого був свій сад, щось вирощували», — розповів краєзнавець Леонід Булава.
Подільський ринок під час голоду в Полтаві. фото надане Л. Булавою
Полтавці мали можливість купувати харчі на багатьох ринках — на Колгоспному базарі, на Колонії (ділянка вулиць Кірхова та Фабриканської – ред.) та на площах в центрі міста. На місці нинішньої алеї та пам’ятника Котляревському функціонував «торгсин» — крамниця, де за низькою ціною або в обмін на харчі приймали золото, срібло, коштовності та витвори мистецтва, продаючи все це на Захід.
Смертність від голоду в Полтаві
Незважаючи на кращі обставини, Полтава не уникла трагедії. Найбільше потерпали селяни, які добиралися до міста у пошуках їжі.
«У Полтаві померлі лежали просто посеред вулиць. Студенти йшли на навчання та бачили тіла біля огорожі педінституту. Їх забирали оперативно, але вони знову з’являлися», — розповів Булава.
Студенти харчувалися в їдальнях власних університетів, також вони могли придбати харчі під час сільськогосподарських робіт у полях. Працівники підприємств отримували продовольчі пайки на роботі. Частина містян намагалися вижити завдяки невеликим присадибним городам. Там вони вирощували городину.
Студентки університетів Полтави часів Голодомору 1932-1933 років. Стара Полтава
«Художник Цись, який мешкав тут, вирощував щось на городі й малював образи Сталіна та Фрунзе, також не вижив. Коли його ховали — це була шкіра та кістки».
Канібалізм у місті
Полтава пережила й найжахливіші прояви голоду. Поблизу сучасного палацу культури «Листопад» та навколишніх вулиць діяли угруповання, що заманювали людей нібито пиріжками з м’ясом.
«(Тут – ред.) мешкала родина генерала Генбачова. Це генерал, котрий був комендантом Полтави під час Української революції. Він виїхав за кордон, був одним із командувачів Галицької армії. Родина залишилась. Молодша дочка, студентка в Ленінграді, прибула сюди на Київський вокзал Полтави о 12-й ночі. Пішла пішки. Її тут десь зловили, вбили та використали на пиріжки», — розповів краєзнавець.
Source: suspilne.media