Це оповідь про скрутні часи, про швидкоплинне роздратування, про вибух люті. Подібне з кожним може статися. Але було б краще, щоб не відбувалося. Було б краще втриматись.
У гніві можна жбурнути щось: слова або предмет. Один маленький хлопчина бавився машинкою, потім відвернувся на хвилинку, а молодий батько на машинку наступив — було замало місця в кімнаті, у злиднях жили.
Батько й без того був знервований і злий: на роботі начальник-самодур прискіпується, платню затримують, такі часи настали. І власну стару справну автівку розбив через слизькоту. Усе разом. І ось ще й наступив на машинку, ледь не впав.
Цей батько вхопив машинку та кинув її об підлогу. Коліщата розлетілися в різні сторони, осколки — це була дешева пластмасова машинка. Вона розбилася на безліч дрібних частин.
Батько вилаявся і закричав на хлопчика: «Скільки разів я тобі повторював не розкидати іграшки!».
Хлопчик стояв у колготах, вони зібралися зморшками, а на ступнях стали наче ласти, байкова сорочечка нерівно застібнута — хлопчик сам її одягнув після дитсадка, самостійно. І забавки він завжди прибирав, іграшок було зовсім небагато, правду кажучи.
Він стояв, цей трирічний хлопчина, і очі його наповнювалися слізьми. Губенята тремтіли й скривлювалися. Але він не ридав. Адже він сам завинив. Він просто почав мовчки збирати коліщата й уламки. Він хотів повернути машинку до життя. І він боявся. Було видно, що боїться — а раптом і його так само кинуть об підлогу? І він розлетиться на безліч дрібних частин…
Молодий батько схопився за голову й вибіг надвір. Він хотів усе залагодити! Негайно все залагодити! Крамниці були зачинені. А в кіосках тоді продавали різнокольорові настоянки та інше, щоб відволіктися від дійсності, от і все. Та й грошей, згадав батько, майже не було.
Згодом тато купив синові машинку, звичайно. І знову все стало гаразд. Це ж незначний епізод, маленький випадок із важкого життя тих років, нічого жахливого не трапилось…
А потім хлопчик занедужав і помер. Не через машинку, звісно, просто так сталося. І залишився ось цей спогад про машинку. Про коліщата. Про синю байкову сорочечку. І про те, як хлопчик хотів оживити машинку — але не спромігся…
У гніві багато чого можна кинути. Слова або предмети. Тільки не треба кидати те, що потім неможливо повернути до життя й полагодити. Те, що нам не під силу виправити зараз. Бо потім — буде потім. І ще невідомо, чи буде це потім. Люди не надто міцні. І їх не можна повернути до життя, а ось спогади — вони оживають самі. Без дозволу. І жити з ними часом нестерпно…
Джерело: ukr.media