Феномен Бенджаміна Франкліна — це психологічне явище, за яким індивід, котрий зробив щось добре для іншого, починає ставитися до нього з більшою приязню. Наша свідомість намагається уникнути внутрішньої неузгодженості, що зветься когнітивним дисонансом, і тому змушена логічно погоджувати власні вчинки з переконаннями. Отже, нам починають імпонувати ті, кому ми надали послугу, оскільки це виправдовує наші старання: "Я допомагаю лише порядним людям, отже, ця особа — порядна".
Спробую роз’яснити більш доступно. Уявімо, сусід попросив у вас трохи солі, і ви задовольнили його прохання. Відтепер ваша свідомість сприйматиме сусіда позитивно, оскільки для психіки це виглядає логічно. Адже ви не стали б допомагати негідним людям? Цей процес і є феноменом Бенджаміна Франкліна.
Проте існує і протилежний аспект, який базується на тому ж самому принципі когнітивного дисонансу. Якщо сусід поділився з вами сіллю, а ви йому належним чином не віддячили, з’являється відчуття сорому, яке психіці зовсім не потрібне. І вона просто визнає сусіда не дуже гарною людиною, формуючи логічний зв’язок: "Я не віддячив йому, проте це тому, що нічого особливого він для мене не зробив, і взагалі він не надто приємний. Я йому нічого не винен". В результаті ми можемо почати зневажливо ставитися до тих, хто нам допоміг, якщо не відповіли їм тим самим.
Історія виникнення терміну
Бенджамін Франклін був американським державним діячем і філософом. І хоча він не був психологом, експерти назвали ефект на його честь через цікаву оповідку, яку він згадав у своїй автобіографії.
Молодий на той час Франклін якось дізнався, що в бібліотеці його політичного опонента зберігається дуже рідкісна книга. Прагнучи випробувати удачу, він написав листа власнику книгосховища, в котрому висловив свою зацікавленість у даному примірнику і попросив надати її на певний час. На здивування Бенджаміна, той одразу ж відгукнувся і надіслав йому книгу, яка в цілості була повернута через тиждень.
Але далі сталося найцікавіше. При наступних зустрічах власник бібліотеки щиро вітав Бенджаміна, позитивно про нього відгукувався і заявляв про готовність надати допомогу в разі потреби. Між ними зародилася міцна дружба, яка тривала до самої смерті. І політик у своїй біографії зробив відомий запис: "Той, хто одного разу надав вам послугу, з більшою готовністю знову допоможе вам, ніж той, кому ви самі допомогли".
Експеримент Джеккера та Ленді
У 1969 році психологи Джон Джеккер і Девід Ленді провели дослідження, яке підтвердило цю ідею. Вони запросили студентів для участі у вікторині, де за вірні відповіді виплачувалася грошова винагорода. Коли все завершилося і студенти отримали свої гроші, експериментатор розділив учасників на три групи.
Перших він особисто попросив повернути отримані призові, оскільки для вікторини він використовував власні заощадження, яких зараз бракує. Другу групу повернути гроші просив не сам експериментатор, а його секретар, посилаючись на те, що кошти були виділені з університетського бюджету і зараз потрібні на важливіші потреби. Третю групу повертати гроші не просили.
Згодом усім студентам поставили одне питання: наскільки вам сподобався експериментатор, котрий проводив вікторину? Учасники першої групи, які зробили послугу особисто йому, говорили про нього дуже тепло та прихильно. Це підштовхнуло психологів до висновку: коли ми комусь допомагаємо, наша психіка підсилює симпатію до цієї людини, щоб сформувати логічний ланцюжок: "Я допоміг, тому що він хороший, поганому ж я б не став допомагати!".
Експеримент Шоплера і Компера
Психологи Джон Шоплер і Джон Компер провели ще одне дослідження в 1971 році. Викладачів попросили навчити підопічних відтворювати певну послідовність дій за допомогою дерев’яних паличок і кубиків. Потім учні повинні були повторити цю дію, а викладач або хвалив студента, у якого виходило, або ображав і сварив, якщо той не справлявся із завданням. Піддослідним викладачам сказали, що експеримент має виявити ефективність різних методів навчання. Звісно ж, це була вигадка.
Насправді їх попросили оцінити учнів за особистими рисами. З’ясувалося, що викладачі прихильно відгукувалися про тих, кого вони хвалили. А ось інша частина студентів, на адресу якої линула критика, здалася викладачам неприємними людьми.
Шоплер і Компер зробили висновок: здатність відтворити послідовність не могла настільки сильно вплинути на симпатію чи відразу. Вирішальне значення мали слова, які викладачі промовляли на адресу учнів. Якщо ми когось похвалили, то потім досить важко заявити, що ця людина нам несимпатична — для психіки такий поворот виглядає нелогічним. Так само було б дивно назвати привабливими тих, кого ти 10 хвилин тому сварив та ображав.
Когнітивний дисонанс у психології відносин
З багатьма траплялася схожа ситуація: чоловік доглядав за дівчиною, водив її в кафе та кіно, завжди допомагав, підтримував, дарував подарунки, витрачав кошти, проте вона відправила його у френдзону або обрала іншого. Ви в подиві висловлюєте претензії: "Я стільки для тебе зробив, а ти ось так?!". У відповідь, скоріш за все, почуєте щось на зразок "ти хороший, але як хлопець мені не імпонуєш" або "чого вже ти там на мене витратив? Гуляв, тому що сам хотів".
Заслуговував, заслуговував, але отримав повне знецінення. Чому так? Все просто. Дівчина отримувала вашу підтримку та вигоди, проте відповісти тим же не хотіла чи не могла. Її підсвідомість зіштовхнулася з почуттям провини: "Він у мене вклався, а я нічим вартим не відповіла". Щоб позбавитися цього дискомфорту, психіка знецінює чоловіка за принципом "нічого йому не дала, тому що він негідний". Внутрішній діалог виглядає приблизно так: "Я не корислива, просто він мені не підходить, він якийсь не такий".
Цей психологічний механізм інколи застосовують у маніпулятивних техніках зваблювання. Найвищим рівнем вважається змусити іншу людину зробити для тебе якусь незначну послугу: попросити про невеличку допомогу, позичити дрібницю. Звучить дивно, проте принцип працює: зробивши для вас щось хороше, людина підсвідомо почне виправдовувати свій вчинок, посилюючи до вас симпатію. Зрештою, жінки цим теж користуються, іноді несвідомо.
Приклад другий — ви вирішили допомогти родичу. У нього поламався автомобіль, а у вас є навички автомеханіка. "Приїжджай до мене в гараж, подивлюся, що у тебе там!". Безкоштовні зусилля для психіки — не найкращий знак, і виникає той самий дисонанс, в результаті якого свідомості доводиться формувати логічний ланцюжок: "Я ж не дурень за просто так у капоті колупатися. Допоміг, тому що мій племінник класний хлопець!". Отже, ваша психіка почне оцінювати його трохи краще.
Проте з часом раптом з’ясується, що племінник не надто вдячний. Відповідної підтримки від нього не дочекаєшся, та ще й може висловитися несхвально. А на всі претензії на зразок "я тобі допомагав, чому ти так до мене ставишся?" він скаже: "Та чого вже ти мені там допомагав?! Сам хотів, я тебе змушував, чи що?".
Механізм такої реакції також легко пояснюється когнітивним дисонансом. Він отримав допомогу, проте належним чином не віддячив. На підсвідомому рівні виникає відчуття сорому, і щоб не пустити його у свідомість, психіка знецінює вас і вашу допомогу: "Не віддячив, бо не вважаю за потрібне. Він усім безкоштовно робить, сам не цінує свою працю, нічого особливого для мене не зробив, та й взагалі людина він не дуже, з чого б мені йому бути зобов’язаним?!".
Замість висновку
Феномен Бенджаміна Франкліна — це яскравий приклад того, як функціонує когнітивний дисонанс. Суперечливі думки змушують нас приводити їх у відповідність. Коли люди роблять для нас щось добре, а ми не дякуємо їм належним чином, свідомість зіштовхується з негативними емоціями. Виходить, я погана людина, мені допомогли, а я…
Проте все стає на свої місця, якщо знецінити помічника і визнати його не надто хорошою людиною. Тоді проблем немає: я не віддячив, тому що він не заслуговує, і дії його не надто значущі.
Коли наступного разу замислитеся над тим, чому люди такі невдячні і на ваше добро відповіли байдужістю, а то й злом, просто згадайте про когнітивний дисонанс. Вас обманула власна психіка. Їй просто було некомфортно.
Джерело: ukr.media