У 19-річному віці він опинився у палаючому танку після влучання, а у 24 роки — очолює танковий батальйон і утримує одну з найскладніших ділянок Запорізького фронту. Про це інформує Дніпро Регіон, посилаючись на 128 окрему важку механізовану бригаду “Дике Поле”.Комбату танкового батальйону 128 окремої важкої механізованої бригади “Дике Поле” всього 24 роки. Він з’явився на світ у 2001 році, а завершив навчання у школі у 2018 році. Юнакові було 16, коли постало питання про подальший шлях. Під впливом патріотичного піднесення він вступив до Національної академії сухопутних військ. Мав намір піти в піхоту, але там всі місця були вже “зайняті”, і Сергій обрав танкові війська.Коли в лютому 2022 року розпочалась повномасштабна агресія, йому довелось передчасно закінчити Академію. Вже у березні, у свої 19, він перейняв командування танковою ротою. Через три місяці, у червні, він зі своїм підрозділом вступив у перший бій, який залишиться у пам’яті назавжди.“Ми тоді штурмували Новогусарівку біля Балаклії. У тому дебютному бою я керував своїм підрозділом, і ми проводили штурмові дії. Мій танк тоді було підбито ворогом, навідник отримав травму, а всередині спалахнула пожежа. Але нам вдалося ліквідувати полум’я. Ми відійшли назад, я замінив навідника — взяв з іншої роти, хоча він вже був контужений і втратив увесь екіпаж, крім себе. І таким чином, на пошкодженому танку ми знову вступили в бій, оскільки там був мій підрозділ, мої танкісти, і я не міг переховуватися в тилу. Повернення мого танка в бій додало бойового духу. Адже всі чули радіоефір. Коли мене підбили, я просив дозволу у командира батальйону покинути танк, тому що всередині вирувала пожежа. Я отримав дозвіл, і це чули всі. Тоді всі, включно з командиром батальйону, вважали, що я загинув. Коли ж я знову з’явився в ефірі, настрій покращився, хоча наш штурм був невдалим. В результаті, ми змогли нанести удар по противнику і витягнути нашу пошкоджену техніку. За цей бій один з командирів екіпажу мого підрозділу отримав звання Героя України”.Після такого бойового досвіду Сергій зі своєю ротою танкістів прорвав російську оборону на Харківщині та разом з десантниками 25 бригади звільняв Балаклію, Ізюм, численні села між цими населеними пунктами.“Мій танк з десантними ротами проривав укріплення противника. Там на передній лінії були мінні поля, позиції, деякі резерви противника. Хтось повинен був все це подолати, зайти і знищити противника, закріпитися і рухатися далі”.
Поки піхота здійснювала зачистку посадок, Сергій зі своїм екіпажем мав ліквідувати російське підкріплення та техніку ворога. Тоді діяли на високому рівні адреналіну і вирішили просуватися вперед, поки не закінчиться пальне в баках.“Мій танк зупинився через відсутність палива біля стели Ізюм, на в’їзді до міста. На нас вийшло декілька ворожих піхотинців, і ми їх навіть взяли в полон. Згодом наші бійці захопили російську заправку, і ми змогли заправити танк і продовжити рух”.Згодом Сергій зі своїм підрозділом блокував котел біля Лиману, дійшов аж до Луганської області. Воював на Донеччині, а зараз утримує лінію фронту на Запорізькому напрямку.“Я усвідомлюю, що існують люди з великим капіталом, які мають можливість придбати будинки, маєтки за кордоном, перевезти всіх своїх рідних. А ми — звичайні люди. Наша батьківщина тут. Треба її захищати, тому що іншої землі у нас просто немає”.Четвертий рік війни Сергій зустрічає у званні майора на посаді командира батальйону. Того самого батальйону, в якому розпочав службу в березні 2022 року.
Source: region.dp.ua