Петро Калнишевський — останній кошовий ватажок Запорозької Січі. За указом Катерини II після ліквідації Січі його було відправлено до Соловецького монастиря. Там він перебував 25 років у вузькій кам’яній "клітці" монастирського каземату без можливості комунікації та листування з людьми.
Про це повідомив Суспільному дослідник історії козацтва та гайдамацького руху Олег Островський. Він, через понад два століття після цієї події, подався на Соловки, де відбував ув’язнення Калнишевський.
Про те, як виник у самісінькому серці Холодного Яру — на хуторі Буда козацький храм Петра Калнишевського — Суспільному розповіли ініціатор зведення храму Олег Островський та настоятель храму Петра Калнишевського отець Василь Циріль.
Олег Островський. Суспільне Черкаси
Пане Олеже, для початку трохи передісторії. Коли у вас виникла задумка звести храм Петра Калнишевського і як ви дійшли до цього рішення?
Як зараз пам’ятаю, був надвечір, на кухні працював телевізор. І пролунала новина, що українська православна церква (ПЦУ КП – ред.) канонізувала Петра Калнишевського. Я прийняв це рішення миттєво, хвилин за п’ять мовив: "Оце буде назва храму!" І все так і пішло.
Як вибирали місце для розміщення церкви Петра Калнишевського? Чому саме холодноярський край, хутір Буда?
З Чигиринщиною, з козацтвом у мене здавна багато що пов’язано. Я вперше потрапив у Холодний Яр, певно, у 1988, чи 1989 році. Мене вже тоді зацікавила козацька доба. От я відчував там силу, енергетику та прагнення повертатися. Коли побачив уперше тисячолітній дуб (Дуб Залізняка) , в який сім разів влучала блискавка, а він залишився живим, то чітко усвідомив: оце справжня сила духу і міць нації! Тому в мене не було іншого варіанту, ніж поруч з Дубом Залізняка звести храм першого святого козака. І, напевно, ніколи не буде іншого варіанту, і такого храму не буде, і дуба такого теж не буде. Тому воно поєдналося все в одне.
Як трапилося так, що ви захопилися тематикою козаччини, гайдамацтва?
Оскільки у мене був прадід розкуркулений (він був заможним селянином, а комуністи забрали в нього все), я поставив собі питання: "Чому так сталося? Чому так несправедливо моя сім’я, як і сотні тисяч родин в Україні, постраждали?" По суті, були знищені цілі українські сім’ї, козацькі сім’ї. Відтоді все почалося.
Пане Олеже, ви зазначили, що 2008 року ви почули по телебаченню про канонізацію Петра Калнишевського і тоді запалилися ідеєю зведення храму. Чи пам’ятаєте, скільки часу минуло від того моменту до моменту, коли почалися перші роботи? І врешті-решт, чиє це архітектурне рішення? Хто долучився до його спорудження?
Беззаперечно я. Щодо архітектурного рішення, то в мене інших варіантів, окрім як збудувати храм в козацькому стилі, не виникало. Храм має вигляд тризубів, спрямованих вгору. Я формував своє бачення в уяві— як я це хочу, а потім звертався до архітектора та художників, щоб вони малювали й відтворювали. Але і в процесі ми коригували, лише потім виводили на чистовик. Духовним батьком та наставником у мене був Микола Теліженко, народний художник України. Храм я почав зводити в 2011 році, 14 жовтня, тоді цього дня було свято Покрови, і ми з козаками "Вільного козацтва Холодного Яру" заклали в фундаменті капсулу з посланням від козаків, після чого почали заливати фундамент біля хреста. Отже, відправна точка храму Калнишевського — це 14 жовтня 2011 року.
Пане Олеже, початок спорудження храму і його освячення — це 2011-2012 роки. Це час, коли в Україні при владі був Янукович. Як влада Януковича ставилася до такої вашої ідеї? І, взагалі, будівництво храму було локальною подією, чи всеукраїнською?
Владі ніколи не були потрібні незалежні вільні козаки. Чому Калнишевського відправили на Соловки, при тому, що він з козаками виграв у Криму війну? Чому Катерина знищила козацтво? Тому що вона його використала, а потім усвідомила, що керувати козаками не зможе. І Калнишевським не змогла керувати. Якби ним могли керувати, він не сидів би у в’язниці на Соловках 25 років. З ним би домовилися. Ні, його цілеспрямовано було відіслано на Соловки.
Все-таки, хтось долучався до спорудження храму організаційно, фінансово, чи ви витрачали власні кошти?
Храм Петра Калнишевського повністю збудований на кошти моєї родини, сім’ї Островських. Долучалися і допомагали мені мої друзі і куми, свідомі українці, козаки "Вільного козацтва Холодного Яру". Якби мене ніхто не наповнював енергією, то тут би нічого не було.
Розкажіть, яким був день освячення храму, що це була за подія?
2011 року, нагадаю, ми почали будівництво храму. За декілька років він був фактично зведений. У 2013-му році почався Майдан. Ми з козаками були безпосередніми його учасниками, пам’ятаю: на Майдані ще була "Ялинка", на ній висів прапор Холодного Яру розміром 3х6 метрів з написом "Воля України, або смерть".
Після Майдану почалося АТО і ми вирушили на схід. На жаль, ми почали втрачати своїх побратимів. Женя Войцехівський, командир нашого підрозділу в Айдарі, на жаль, загинув. Тоді я поставив собі за мету освятити храм. Служби отець Василь вже проводив тут, але у нас не було іконостасу. А якщо немає іконостасу, то храм ще не завершений. Тоді я, перебуваючи в АТО, зібрався з козаками й кажу: "Пропоную зробити таку добру справу! І на честь козаків, які воювали за волю України 200-300 років тому, на честь гайдамаків, які воювали 100 років тому, і на честь цих хлопців, які зараз в АТО, добудуємо цей іконостас та освятимо храм". 1 січня 2015 року я з Луганщини приїхав до Черкас. Тоді очільником Черкаської обласної адміністрації був Юрій Ткаченко. Ми з козаками прийшли до нього на прийом і попросили про допомогу: "Ми воюємо зараз, але ми хочемо відкрити цей храм". І він тоді познайомив нас із Олексієм Вадатурським, засновником та генеральним директором компанії "Нібулон". Він і допоміг нам з фінансуванням іконостаса. Приїхали майстри із Західної України, за півроку виготовили та встановили. 25 липня 2015 року владика Іоанн разом із Святійшим патріархом Філаретом, духовенством освятили цей козацький храм — перший у світі на честь святого козака. Тоді всю територію навколо храму заповнили люди. Тисяча, дві, три. Ніхто їх не рахував. Але тут не було де яблуку впасти.
Храм Петра Калнишевського на хуторі Буда. Суспільне Черкаси
Поряд з храмом є такий об’єкт — каземат Петра Калнишевського. У такому він сидів на Соловках. Розкажіть, яке це має значення і в чому полягає, на вашу думку, цей символізм — поєднання минулого із сьогоденням?
Петро Калнишевський для мене — це зразок вірного, свідомого очільника вільних людей. Він до останнього був з козаками, не зрадив їх, не втік нікуди і не продався. Хоча, міг зі своїм достатком виїхати та жити, де хотів. Ні, він залишився з козаками. У казематі, де за наказом Катерини ІІ він опинився, умови були жахливі. Його вбрання козацьке перетворилося на дрантя, воно з нього злізло, він весь заріс, а коли вийшов звідти — був майже сліпий. Але сила духу в нього залишилася. І якою була його сила волі, що ще два роки ченцем він молився за волю України на Соловках, у монастирі.
Після того, як комуністичний режим вирішив забудував Соловки бараками, цвинтар біля монастиря знищили. І на сьогоднішній день могили Калнишевського немає. І от в мене виникла ідея створити тут, біля храму маленьку символічну могилу. Поставити дубовий хрест козацький. В цій символічній могилі Калнишевського є земля з родового маєтку Калнишевських, що у селі Пустовійтівка Сумської області, є земля з Хортиці, де був козацький храм зруйнований, а також — земля з Соловків, зі зруйнованого цвинтаря, де був похований Петро Калнишевський. І кожен, хто приїжджатиме до нас в Холодний Яр, привозитиме часточку землі зі своєї батьківщини
Відомо, що в серпні 2012 року ви здійснили автопробіг "Вогонь волі". Автопробіг на Соловки, де відбував ув’язнення Петро Калнишевський. Розкажіть про цю поїздку, з якою метою ви її здійснили ?
Коли вже був зведений храм, у мене виникло прагнення відвідати місця, пов’язані з Петром Калнишевським. Тому в серпні 2012 року ми з козаками виїхали з цього храму, з Холодного Яру, заїхали в місто Чигирин, далі в Запоріжжя, на острів Хортиця, на Козацьку Січ. Там відслужили молебень, взяли землю з острова — з того місця, де була Запорізька Січ. Потім з благословення священників ми на одному авто поїхали на Соловки. Нас було четверо: Володимир Гамалиця, на жаль, сьогодні вже покійний, Андрій Кравець і настоятель цього храму отець Василь Циріль. У нас була мета: потрапити туди, де 25 років на Соловках просидів Петро Калнишевський, і де він був похований. Назвав я цю поїздку «Вогонь волі», тому що при виїзді ми запалили велику лампадку, і цей вогонь постійно був з нами в дорозі. Ми проїхали Запоріжжя, Запорізьку Січ, Москву, Архангельськ, Соловки. Потім через Пустовійтівку, куди ми знову заїхали на зворотному шляху, ми повернули вогонь в Холодний Яр. На дорогу пішло в нас понад тиждень, за цей час ми проїхали пʼять з половиною тисяч кілометрів.
Що ви звідти привезли, які артефакти?
Найголовніший артефакт, що ми привезли — це дух і козацька енергія, яку не міг здолати ніхто: ні царський режим, ні комуністичний режим, ні тепер московити — вони його ніколи не здолають. Ми, до речі, привезли саджанець дуба із Хортиці та вирішили посадили його там. За деякими даними на Соловках є могила розстріляних українців, повстанців, яких комуністичний режим знищив. І от коли ми робили ямку для дуба, лопата вдарила об щось тверде. То був камінь, ми його витягли і я кажу: "Ми привезли на Соловки живий дух волі з Холодного Яру, а назад забираємо символічний камінь із Соловків". Ми його поклали в храмі, біля іконостаса.
А яке функціональне призначення храму Петра Калнишевського в наші дні, в час російсько-української війни?
Кожен свідомий чоловік, якщо він побував тут один раз, обов’язково сюди повернеться. Це реально місце фільтрації. Людина духовно наповнена виїжджає звідси з полум’ям, а чужу людину Холодний Яр морально знищує. В Горліса-Горського є така фраза, що "Холодний Яр чітко знає, хто свій, а хто чужий". Сто років тому Холодноярська Республіка чітко сказала: або ти наш, або тебе тут не було.
отець Василь. Суспільне Черкаси
Разом із Олегом Островським в автопробігу "Вогонь волі" брав участь настоятель храму отець Василь.
Отче, розкажіть про іконостас — яка його особливість?
Іконостас вирізьблений у стилі козацького бароко, різьба глибока. Також можна побачити козаків, які тримають прапори. Цікаво, що ми поєднали цю різьбу козацького бароко з іконами, з образами, що виконані у візантійському стилі. У такому стилі, як іконостас Спасо-Преображенського монастиря на Соловецькому острові. Хотілося, щоб люди, дивлячись на нього, розуміли поєднання сучасності з минулим, козацьких місць з тими місцями, де був Калнишевський в засланні.
Чому Петра Калнишевського зарахували до лику святих? І, взагалі, чим цікавий вам цей історичний персонаж?
Святий Петро Калнишевський, багатостраждальний, уподібнюється Святому праведному, багатостраждальному Йову, який ще був праведником Старого Завіту. Схожий є тим, що був теж свого часу багатим, мав владу, але так сталося, що опинився у неволі і став бідним. Петро Калнишевський, бувши двічі обраним кошовим отаманом Запорізької Січі, (перший раз на рік, а другий — на десять років і в поважному, до того ж віці) проявив себе сильною вольовою людиною. Він багато робив для козацтва, допомагав будувати храми, відновлювати їх. Зводив також притулки для бідних, лікарні. Петро Калнишевський звів також храм на Січі і цей храм є подібним до нього.
Він робив багато для України і поплатився неволею за те, що боровся за землі, віддані Російській імперії, уряду, яким тоді керувала Катерина II. За це його викликали до Санкт-Петербурга і цариця Катерина II хотіла, щоб він став перед нею на коліна.
Петро Калнишевський відмовився це робити. Він сказав, що на коліна стане тільки перед Богом і може стати на праве коліно тоді, коли ховають його побратима. За це Катерина II на нього сильно образилась і пригрозила, що розпустить Січ…
Багато хто із козаків, які мали слабке здоров’я, після того, як це сталося, пішли в чернецтво, багато хто пішов на іншу Січ. А сам Петро Калнишевський був під вартою і, взагалі, йому мала бути присуджена смерть. Але друг такий був у Калнишевського Потьомкін, от він випросив у цариці Катерини, щоб його відправили на заслання. Так Петро Калнишевський опинився на Соловецькому острові. В той час монастир, який там розташований, був в’язницею для невільників. В нього була спочатку загальна камера, але через короткий час його було переведено до одиночної камери. Це був кам’яний мішок. Ми, до речі, під час поїздки відвідали одну з його камер.
Насправді це дуже малесеньке місце і на досить значній глибині. Туди на шнурку йому спускали їжу. З-під землі постійно вилазили гадюки, змії, щури. Калнишевський навіть писав листа до управління монастиря, щоб дозволило йому мати біля себе палицю, аби захищатися від них. Йому не дозволили мати листування з рідними, з близькими, а на вулицю виводили тричі на рік: На Різдво, на Пасху і на свято Преображення Господнього. Одяг на ньому розпадався. Тіло в нього було таке чорне, можна сказати, здичавіле…
Коли Калнишевського царський уряд ув’язнив, йому було 75 років. У 110 років він вийшов із ув’язнення. Але лишився там — послушником монастиря, хоч і мав право обирати — повертатися в Україну, чи залишатися. Він сказав, що йти вільним в невільну Україну немає сенсу. І залишився в цьому монастирі молитись за Україну.
У 2008 році Українська Православна Церква Київського Патріархату під час чергового синоду зробила заяву про те, щоб визнати Петра Калнишевського Святим. Останки його вважати святими, нетлінними і їх зарахувати до лику святих. 31 жовтня ми вшановуємо пам’ять Святого Петра Калнишевського. Це день, коли він помер.
Отче, ви настоятель храму з 2012 року, фактично від моменту, як він почав функціонувати?
Насправді ще як тільки храм почали зводити, я вже був тут настоятелем, ми тут часто звершували посвяту в козацтво. Владика благословив мене очолювати це місце, опікуватися посвятою в козацтво, в джури. І коли почалося спорудження храму, то я вже опікувався й спорудженням. А 2012 року приїздив Святійший патріарх Філарет і освятив хрести для куполів храму. Всередині церква була ще не оздоблена, але ми поставили маленький тетрапод, поставили ікону і вже час від часу звершували на великі свята богослужіння.
Ви, до речі, також брали участь у поїздці на Соловки. З якою метою ви, як релігійний діяч, туди поїхали?
Я був там як духовник, як настоятель храму. Здійснивши цю поїздку, ми пересвідчилися, наскільки російська влада є такою диктаторською, як вона знущається зі звичайних людей, які насправді любили Україну. Любили жертовно, сильно, боролися за неї.
Петро Калнишевський є одним із тих, хто за неї боровся, він очолював, взагалі, боротьбу за Україну з різними ворогами. Тому поїздка була з метою вклонитися тим місцям, де він відбував заслання, і повезти до нього вогонь з цього нашого храму.
Я особисто був переповнений сумом, адже ми побачили там плакати, на яких було написано, що радянська «власть не карает, а исправляет».
Ми відвідали й інші місця, де відбували заслання люди. Зокрема, є така Секир-гора, на ній церква — маленька така, як скит для ченців, які відбували усамітнення. Так от в цю церкву заганяли людей: чоловіків, жінок, роздягали їх до наготи, і вони там в холодних, сирих умовах проводили час. Розумієте, це було не скільки важко фізично, як морально. Там були чорні дерева, на яких висіли мітки: хрестики і літери. Це перші літери імен людей, які були поховані біля цих дерев. Люди заживо викопували собі ями і одне одного ховали. Ось так радянська влада знущалася з тих, хто не вмирав сам. Ми чули страшні речі від екскурсоводів…