З плином часу кількість людей, котрі не мають пари, невпинно росте. Ми схильні вважати, що це навмисний вибір нинішньої людини: віддати перевагу розвитку кар’єри, приділити час собі, прийти до тями після минулих розставань. Та що, коли насправді за цим криється дещо глибше? Науковці з Австралії та Канади провели широкомасштабне дослідження і зробили висновок: в більшості випадків підґрунтям усамітнення є не вибір, а побоювання.
Результати своєї роботи вони оприлюднили в Journal of Personality.
Ваша "налаштування" для відносин
Уявіть, що у кожного з нас з ранніх років формується своєрідна "система управління" для вибудовування відносин. Психологи іменують це типом прив’язаності. Це "налаштування" визначає, наскільки нам зручно встановлювати близькість з людьми та як ми відповідаємо на можливу загрозу розриву. Існує декілька основних типів:
1. Надійний тип ("Здорове налаштування"). Такі люди — везунчики. Вони вміють бути поруч, не гублячи себе. Вони вірять партнеру, але не розчиняються в ньому. Для них близькість — це задоволення, а не небезпека. В суспільстві таких людей більшість, але, як виявилось, серед самотніх — їх меншість.
2. Тривожний тип ("Мене кинуть"). Ці люди шалено жадають близькості, але водночас дуже бояться її втратити. Їх внутрішній голос безперервно промовляє: "А якщо я йому/їй набридну? А що, коли він/вона знайде когось кращого?". Цей страх бути відкинутим змушує їх бути занадто нав’язливими або постійно вимагати підтвердження почуттів, що, на жаль, нерідко і відштовхує партнера.
3. Уникаючий тип ("Незалежність понад усе"). Ці люди звели навколо себе фортецю. Для них найвища цінність — воля та незалежність. Будь-яка спроба наблизитись сприймається як зазіхання на їх особистий простір. Вони бояться не того, що їх кинуть, а того, що їх "поглинуть" відносини, і вони втратять себе. Тому вони тримають всіх на безпечній відстані.
Що виявило дослідження?
Вчені проаналізували сотні одиноких людей і цифри вразили: лише 22% з них мали здорове, "надійне налаштування". Для них усамітнення — це тимчасовий етап, а не життєва трагедія.
А от решта 78% зіткнулися з внутрішніми побоюваннями:
- Більшість з них належала до тривожного типу. Це люди, котрі найбільше страждають від усамітнення та мають найнижчу самооцінку.
- Чимала частина — до уникаючого типу. Ці люди найменше турбувалися відсутністю відносин, але дослідження показало, що вони в цілому мали менше приятелів і були менш задоволені життям, ніж люди з надійним типом.
- Решта мали змішаний тип, коли людина водночас і прагне близькості, і жахливо її боїться — справжнє емоційне змагання.
То що ж це означає для нас?
Висновок психологів простий: коли ми чи наші знайомі говоримо "мені і самому/самій добре", це може бути не завжди правдою. Нерідко за цією фразою приховується захисний механізм, котрий оберігає нас від болючих страхів — боязні бути покинутим або боязні втратити свою цінну свободу.
Звісно, є люди, котрі щиро радіють усамітненню і почуваються щасливими. Але дослідження вказує, що для переважної більшості усамітнення — це не усвідомлений вибір сильної особистості, а скоріше наслідок давніх емоційних травм, які не дають нам відчинити двері до справжньої близькості.
Джерело: ukr.media