Галицинівська спільнота на Миколаївщині потерпає від затяжних відключень світла та безперервних обстрілів. Незважаючи на небезпеку, переважна більшість жителів не бажає покидати власні оселі. Навпаки — люди прагнуть взаємодії, підтримки та можливості створювати культуру.
Репортерка Діана Делюрман відвідала спільноту та зафіксувала, як це виходить попри близькість до лінії фронту. Детальніше — в її репортажі для Суспільне Культура.
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Наразі в громаді проживає приблизно шість тисяч осіб. Практично кожна людина тут втратила дім внаслідок російських атак та взялася за його відбудову. З’явилось і близько тисячі внутрішньо переміщених осіб. У багатьох родинах є діючі військові, ветерани та ті, хто зник безвісти. Мешканці громади віддають перевагу здоровим методам подолання цих труднощів — не втечі від реальності, а об’єднанню та творчості.
Так, у серпні 2025 року місцеві ініціатори започаткували Центр спільнототворення на основі сільського клубу в Галициновому. Зранку до пізнього вечора тут велелюдно: відвідувачі малюють, танцюють, виготовляють маскувальні сітки, організовують концерти та просто п’ють чай у компанії друзів.
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Наслідки російської агресії та відновлення
За розбудову простору відповідає Анна Сальник, менеджерка проєктів Центру навчання та освіти для дорослих "Південь". Вона народилася та все життя провела в Галициновому. Анна була свідком того, як громада інтенсивно розвивалася до початку повномасштабної війни.
"У порт заходили іноземні кораблі, працював один із найбільших у Європі глиноземних комбінатів. Була також равликова ферма, і навіть планували розводити форель", — пригадує Анна.
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Коли росіяни розпочали наступ з Херсона на Миколаїв, бойові дії велися в околицях Галицинівської громади. Російські війська обстрілювали села з артилерії, касетними боєприпасами, ракетами. Після звільнення Херсона та відсування лінії фронту Галицинове почало поступово відновлюватися. Але все ще існує багато перешкод.
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Більшість жителів залишилися без роботи, деякі й досі змушені проживати у тимчасових помешканнях. Школярі тривалий час не могли навчатися очно, а зараз відвідують заняття у змішаному форматі.
"Діти дуже скучили за безпосереднім спілкуванням, — зазначає Анна Сальник. — Пам’ятаю, як ми приїхали з майстер-класом у Шевченкове. Знайти перевізника було майже неможливо, ніхто не бажав їхати так близько до лінії фронту. Але ми все ж дісталися — і потім вчителі писали, що діти знову почали усміхатися".
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Хто відвідує центр
Зранку на Анну вже чекають відвідувачки клубу "Активне довголіття". На майстер-класах жінки долучаються до творчості: малюють, ліплять, в’яжуть. Цього разу Анна пропонує кожній учасниці самостійно виготовити дідуха до Різдва. Вона розповідає про символічне значення семи колосків у кожному пучку, дає початкові інструкції. Жінки починають старанно працювати. З різних куточків зали до Анни долинуть питання: як перев’язати сімку, як зробити "ноги"? Її це не втомлює, оскільки вона бачить суттєві результати.
"Серед учасниць є також матері та дружини військовослужбовців. Спочатку мені доводилося їх затягувати сюди насильно. Тепер вони говорять, що проводять з нами пів дня і хоч на мить забувають про тривоги”, — розповідає Анна.
Під час створення дідуха учасниці обмінюються думками.
— Це дуже дороге задоволення, ці дідухи. Погляньте в інтернеті, скільки це коштує, — каже пенсіонерка з короткою стрижкою та в окулярах.
— Аню, можливо будемо робити, продавати та передавати на ЗСУ? — додає інша відвідувачка.
Анна усміхається та каже: "Завдання на наступний рік: усі висаджуємо жито".
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Як місцеві мешканці відновлюються через мистецтво
Через декілька годин жінки закінчують дідухи та вирушають додому. Для однієї з найактивніших учасниць — Світлани Афанасової — цей шлях довший. Вона приїжджає на заняття із сусідніх Лиманів. На подвір’ї перед центром спільнототворення її чекає чоловік. Вона сідає на пасажирське сидіння автомобіля, тримає дідуха в руках та споглядає у вікно на знайомі краєвиди.
Подібно до Галицинового, село Лимани тягнеться вздовж витіюватої річки. Будинки по обидва боки дороги посічені уламками касетних боєприпасів, що прилітали ще на початку повномасштабної війни. Але тепер місцевих мешканців турбують ворожі FPV-дрони, які росіяни запускають з окупованої Кінбурнської коси.
"Тут FPV-шка прилетіла в дах. І тут. Мені здається, стає страшніше, ніж у 2022 році", – констатує жінка.
Після перших місяців повномасштабної війни Світлана разом з усією сім’єю виїхала з села. Вона не хоче покидати Лимани вдруге. Вважає, що якщо їй судилося загинути від снаряда — то він її знайде будь-де. Впоратися зі стресом їй допомагає мистецтво. Так було і в березні 2022 року. Тоді її врятувало лише в’язання, як стверджує жінка. Вона переконана, що творчість здатна допомогти й іншим мешканцям прифронтової громади.
"Нас сильно обстрілюють і людям потрібно вивільнити емоції", – зауважує Світлана.
У Лиманах Світлана Афанасова згуртовує невелику групу зацікавлених, які плетуть сітки, в’яжуть шкарпетки для військових, шиють спальні мішки. Окрім суто практичних речей вони виготовляють для військових обереги. За місяць створюють близько трьохсот мотанок. Світлані неодноразово писали військові та розповідали, як стискали її обереги в руках під час ворожих атак. Мотанки з Лиманів оберігають воїнів в автомобілях та бліндажах, за словами Світлани.
Пенсіонерка мріє створити в Лиманах спільноту за зразком Галицинового. Не всі її односельці мають можливість їздити за межі села. Жінка впевнена, що сучасний простір та наявність матеріалів для творчості зацікавить більше людей.
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Як створили центр
Культурні діячі Галицинового подали заявку на грантовий конкурс Community reBuilding від Cedos та Ukraine-Moldova American Enterprise Fund (UMAEF). У рамках цього проєкту аналогічні центри відкриваються у громадах по всій Україні, зокрема на прифронтових територіях.
Для Галицинівської громади цей простір став можливістю зберегти культуру громадської активності, що зародилася до повномасштабного вторгнення. У той час місцеві мешканці вигравали гранти, реалізовували амбітні проєкти на хвилі децентралізації. Війна змінила першочергові завдання, але у жителів залишилося бажання діяти.
Протягом року працівники сільського будинку культури співпрацювали з менторами: архітектором Іваном Протасовим та співзасновниками Центру візуальної культури DCC Андрієм Палашем і Катериною Русецькою. Влітку 2025 року завершили ремонтні роботи. Простір став сучасним, добре освітленим та доступним для всіх, зокрема для людей з обмеженими можливостями пересування — обладнано пандус та інклюзивний туалет.
У невеликій залі центру спільнототворення використано кожен куточок. Умовно простір поділено на три зони: сцену, частину для творчих занять та частину з м’яким покриттям для танців і спорту. Від вхідних дверей тягнеться каркас ще не доплетеної маскувальної сітки. На стінах розміщено з десяток грамот від командирів різних бригад з подякою галицинівським жінкам за підтримку армії.
Галицинівська громада на Миколаївщині. Діана Дюлерман для Суспільне Культура
Майбутнє громади
Після клубу "Активне довголіття" до центру спільнототворення приходять діти на танці. Увечері зберуться жінки на пілатес, інші учасниці прийдуть плести сітки. Центр щоденно працює в інтенсивному ритмі. Додати до щільного розкладу інші заходи вже неможливо.
Source: suspilne.media