Свято-Миколаївську дерев’яну церкву добре видно, якщо рухатися з Городища у напрямку Черкас, і майже не помітно, якщо подорожувати в протилежну сторону. Храм має більш ніж вікову історію, а отже – ряд загадок, які розкривають і досліджують дотепер.
Про зниклі розписи та спробу перетворити храм на клуб, про перехід до ПЦУ та останню реставрацію Суспільному розказав настоятель Свято-Миколаївського храму Петро Блонський. Він тут служить 16 років, а разом з тим, вивчає історію святині.
Батюшко, чи відомо, чому саме така назва — Свято-Миколаївська церква?
В ім’я святителя Миколая безліч храмів по всьому світу, бо цього святого дуже поважають. Наше село не є винятком, тому й маємо церкву Святого Миколая.
Якби вас попросили описати Свято-Миколаївську церкву декількома виразами, то що б ви підкреслили?
Цей храм має значну історію, йому більше ніж 100 років. Безсумнівно, як і всі храми Черкащини, він належав до Московського патріархату. У 2019 році, коли українська церква здобула автокефалію, він перейшов у лоно Православної церкви України.
Настоятель Свято-Миколаївської церкви Петро Блонський. Суспільне Черкаси
Хто був ініціатором переходу до української церкви — ви, як священнослужитель, чи місцева громада?
До 2014 року навіть я згадував патріарха Кирила, тому що перебував у Московському патріархаті. Коли почалася війна у 2014 році, я перестав згадувати. Навіть траплялися випадки, коли деякі парафіяни у храмі мене навколішки благали, щоб я його згадував. Я відповів: «Категорично ні. Якщо ви так дуже цього прагнете, я просто покину вас, згадувати не буду!» Згодом, звичайно, я помаленьку почав людей готувати, почав читати Євангеліє українською мовою.
І коли у 2018 році почали ширитися чутки, що можливо так статися, що в Україні дадуть Томос і буде автокефалія, я розумів, що я перейду до української церкви, а чи підтримують мене люди? Звісно, я цікавився їхньою думкою, спілкувався на цю тему. Зрештою, зрозумів, що більшість людей також хочуть перейти, бути незалежними від Московської церкви. Тому, коли в нас були збори, то жодних проблем не виникло з переходом. Люди були «за».
Чи багатолюдно тут? Коли сюди приходять люди — переважно на свята, чи і в будні теж?
Наразі я здійснюю богослужіння щосуботи. Приходять люди, котрі тут живуть. Трапляється, що люди, які проїжджають мимо, зупиняються і в гості заходять. По-різному трапляється.
Перейдемо тепер до історії Свято-Миколаївської церкви. За інформацією з офіційних джерел, цій церкві більше ніж 100 років. То чи збереглася інформація, хто і коли її заснував?
У архівах є відомості, що у 1779 році Свято-Миколаївська церква зведена козаком Кирилом Половим. Тому тут ще відчувається дух козацтва. Ким був цей чоловік, на жаль, даних мені не вдалося відшукати, але безсумнівно, він був забезпеченим чоловіком.
Які процеси відбувалися в 19 столітті на цих землях — як розвивалася інфраструктура, яким був соціально-економічний розвиток? Скільки тут мешкало людей, скільки серед них було православних?
У 19 столітті тут життя кипіло. Це був, напевно, найкращий час для села Орловець, тому що промисловість прогресувала. У 1830-х роках родиною Потоцьких тут було зведено перший в Київській губернії цукровий завод. Тут була броварня, цегельний завод, був навіть завод, де виробляли черепицю. Чоловіки, котрі служили в Німеччині, бачили на будинках черепицю, вироблену в нашому селі, на ній були написи «Орловець». Тому життя було дуже активним.
Чи користувалася популярністю Свято-Миколаївська церква серед місцевих?
Я вважаю, що так. У цьому селі було два храми: другий храм не будували б, якби в цьому не було необхідності. До того ж село було дуже велике. В архівах є відомості, що в Орловці проживали 3,5 тисячі жителів. Приблизно 120 — це були римо-католики, десь три десятки — юдеї, а інші були православними. Тому це була велика громада.
Чи може це свідчити про те, що храм відігравав особливу роль у житті місцевих?
У той час храм був дуже значущим для людей. Він і зараз є важливим. Але у 19 столітті була така традиція — в неділю йти до храму: помолитися, побачити друзів, знайомих, поспілкуватися, просто перепочити від буденних справ. Звісно, храм був для людей дуже важливим.
Чи відомо, коли відбувалося перше освячення храму? І що це була за подія?
Коли було найперше освячення — інформація не збереглася. Але збереглася табличка, коли була реконструкція: 1888 року «12 дня апреля»… Тобто завдяки цьому напису ми знаємо, коли було освячення.
Парафіянка Свято-Миколаївської церкви. Суспільне Черкаси
Чи відомо, який вигляд від самого початку мала Свято-Миколаївська церква, зважаючи на те, що козацька архітектура, як стверджують археологи, це дерев'яна архітектура?
Це дерев'яна архітектура, найімовірніше. Вона була або на невисокому фундаменті, або взагалі без фундаменту. Це вже згодом церкви почали будувати на високому цоколі, покривали залізом, щоб вони зберігалися довше.
А скільки взагалі було реконструкцій храму?
Якщо говорити про першу реконструкцію, яка нам відома, то це 1888 рік. Потім є на церкві напис, що у 1912 році була невелика реконструкція. А вже потім у 2004 році була велика реконструкція за сприяння вихідця із села Орловець Олексія Любченка, було відновлено куполи, повністю замінено дах, бо він був ще з тих часів і повністю зотлів. Крім того, храм пофарбували, спорудили дзвіницю та обгородили.
За всю історію Свято-Миколаївської церкви на цих землях відбувалися різні події, зокрема, Друга світова війна, також прихід більшовиків до влади у 1917 році. Як ці події позначалися на житті храму?
Приблизно на початку 20-30 років 20 століття цей храм був зачинений, спершу з нього зробили клуб — зняли купол, все демонтували, були втрачені розписи. А пізніше зробили навпаки. Оскільки в селі було два храми, то той храм віддали під клуб, а в цьому дали змогу людям молитись. Чому так? Бо той храм кам’яний, зручніший для під’єднання комунікацій. До того ж від самого початку він був збудований, як панський маєток, вже згодом там добудували дзвіницю, купол. А це приміщення люди не сприймали, як клуб: люди шанували церкву. А туди, в інший храм, радянській владі вдалося людей трохи заманити, мовляв, це спочатку був будинок, це ж не була церква. І так поступово люди піддалися на таку пропаганду.
Чи відбувалися під час Другої світової війни у Свято-Миколаївській церкві богослужіння?
Зі слів місцевих довгожителів, під час Другої світової війни служби проходили в обох храмах. А вже на початку 50-х років 20 століття один храм був зачинений, купол зруйнований, дзвіниця також. Якийсь час храм не функціонував, але в цьому селі завжди один храм був відчинений, завжди в цьому селі відбувалося богослужіння.
Яким був період до настання Незалежності України?
Наша одна парафіянка, їй 87 років, розповідає, що приблизно у 60-х роках відбувся невеликий ремонт храму: всередині його фарбували. І аж до сьогоднішніх часів. Чому так — я не можу сказати, священники були різні.
А як період незалежності України позначився на діяльності Свято-Миколаївської церкви?
Мені розповідали, що за радянських часів вінчатися сюди не приходили, бо боялися, можливо, потайки. А вже коли Україна стала незалежна, то люди почали вінчатись, не приховуючись. Тому зміни були.
Коли церква набула теперішнього вигляду?
З куполами у 2004 році. До 2004 року храм був таким самим, але дзвіниці, шпиля на дзвіниці, купола — цього не було. Був старий дах і все.
Чи можемо ми говорити, що вдалося зберегти якісь елементи, ті, які були ще в 19 столітті?
Так, у храмі є два бруси по периметру під куполом і коли ми міняли стелю, а перед цим демонтували стару, то знайшли по периметру старий розпис. З’ясувалося, що цей храм був розписаний. Тільки на превеликий жаль, що коли його забирали під клуб, розписи були замальовані та втрачені.
Пропоную поговорити про те, як храм оздоблений всередині і, зокрема, про ікони, які тут є. Чи є серед них старовинні, особливо цінні?
Старовинні ікони так, є. Їх не так вже й багато залишилось… На жаль, неодноразово храм грабували. Зокрема, у 90-х роках. А навесні 2019 року вкрали ікону Богородиці, яка була написана на Афоні. У нас є ікона Великомученику і цілителю Пантелеймону. Їй більше ніж 100 років. Пожертвували її два місцевих жителі. Ікона 1883 року.
Як храм функціонує сьогодні: лише у вихідні, чи в будні також тут бувають люди?
Саме богослужіння відбувається щосуботи. Але якщо людина хоче зайти в храм, тут є староста, чи хтось із парафіян, то приходять, відчиняють храм. Тут поруч дорога і багато людей, які проїжджають мимо, заходять сюди: просто поплакати, постояти. У кожної людини бувають різні життєві обставини, іноді людині деколи треба побути на самоті, тому люди приходять.
Чи можемо ми говорити про якийсь особливий дух, особливу атмосферу, яка тут панує?
У кожному храмі є особливий дух, але ж у нас тут є дві храмові ікони. Оскільки було два храми, і люди звикли відзначати храмові свята на честь святителя Миколая і на честь архангела Михаїла, то у нас є дві храмових ікони.
При цьому храмі є трапезна, яка фактично стала музеєм. Туди місцеві приносять різні предмети старовини, кочерги, глечики, рушники. Розкажіть, чия це була ідея, як давно працює музей і що там зберігається?
У нас є парафіянка, Алла Миколаївна, вона спочатку багато зусиль доклала, щоб прикрасити трапезну в українському стилі. А потім сама собою з'явилася ідея поставити глечик один… другий, вишитий рушник повісити на стіну. І так наша трапезна перетворилася на невеликий музей. Років три-чотири тому. Так помаленьку ми його розбудовуємо.
Парафіянка Алла Недвига називає Свято-Михайлівський храм перлиною села Орловець і розповідає про те, як в теперішній час тут відбуваються богослужіння.
Такий час, як зараз у нашій державі — це час для скорботної молитви. Щонеділі у нас богослужіння, і коли ми молимось за Україну, проти цієї війни, то ми всі стоїмо на колінах і просимо миру для нашої держави.
Читайте нас у Telegram
Дивіться нас на YouTube
Підписуйтеся на WhatsApp
Вподобайте наш Instagram
Стежте за нами у Tik Tok